Матерям, які так і не дочекалися...
Ти ж мені обіцяла дочекатись з дороги…
З тою вірою жив я, поміж терня йдучи.
Не зважав я на інших і на їх застороги,
Йшов уперто до зірки, що світила вночі.
Я ж бо знав: то зоріла не далека планета,
Що в світах загубилась між мільйонів зірок –
Там лунала молитва, завжди тиха й відверта,
Не згасала лампадка, сумував образок.
Ти чекала так щиро, як ніхто не чекає.
Ти щоранку ходила до хреста край села.
Ти одна пам’ятала в день лихий і в розмаю
Про дитину, що в світі не пізнала тепла.
А я все поривався всі покинути справи –
Ще би трішечки-трішки, хай лиш літо мине!
Досягнув я, здавалось, вже пошани і слави…
То, чому ж ти, матусю, не діждалась мене?..
(Відразу зауважу, що це НЕ автобіографічний вірш,
Хоч ні від чого вцьому житті ми не застрховані).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197051
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.06.2010
автор: Salvador