Н. Г.
Люблю тебе, смаглявий незнайомцю!,
Мого життя незіграна печаль.
"Люблю...тебе" - вже не тривожить пам"ять фраза ця.
Душа вже ж проминула цей причал.
Ні, не люблю ... і, навіть, не згадаю,
В думках про тебе я не пом"яну і словом!
А все ж стою під небом і чекаю
Журавлиних пісень пам"ять, що лунає в мені дзвоном.
Навіщо зорі нам тоді шептали
На вухо ще незнанії слова?!
Навіщо ми їх слідом повторяли,
Що аж п"яніла ніч, почувши ті слова.
Навіщо ж ранки чарували нас світанками,
Що аж німіла від краси душа?!
Навіщо поглядами обмінялись ми,
Немов квитокм в нікуди, поспіша.
Минали дні і час не зупинявся,
Потяг років відвіз тебе кудись.
А наш світанок й досі неопам"ятався -
Смарагдові хмаринки он кличуть нас, дивись!
І взагалі, мені не сумно зовсім!
Я вмію заховатись від душі.
Лиш ввечері зірки рахую: ... сім,... он вісім...
І згадую забутого в душі.
18.06.10 0:40
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2010
автор: Аліна Шевчук