Чого варті самі лиш очі…
Ти із тих, що вбивають поглядом,
Без прицілу влучаєш точно -
Аполлоном, жаданим богом,
Я скоряюсь, я тану, хочу я…
Я б тобі піддалася запросто,
Я б тобі віддалася запросто,
Мені треба твої слова прості –
«Будь моєю!» - та жодних запитів
Не надходить.
І це пригнічує.
Я б від тебе не ждала вічності,
Нам лишились хвилини лічені,
Мої погляди вже помічені –
Непристойності є межа…
В товаристві помежи друзями,
Тісно в просторі для ілюзій,
На мені мов клеймо – «чужа».
Я втомилась від меж пристойності,
Рамок пильності і зразковості,
Не оцінюю, чи достойний ти,
Не вважаю на принцип совісті,
Нам хватило б і пари слів…
Та мовчиш, тим клеймом наляканий,
Тільки всюди шукаєш знаки,
А мені би… та жодних запитів,
Ну і хто б тобі пояснив?
Я ж не можу – порядна дівчина,
Тільки погляди вже помічені,
Це досліджено, це все вивчено,
На бажання свої вважай…
Я втомилась від рамок сумнівів,
Бути вірною, і розумною,
Якось дивно це, якось сумно,
Якось мало самих бажань…
травень 2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194689
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2010
автор: Ксенислава Крапка