Я поїхав учора у дощ, і у ніч...
Я кричу, і благаю кохано, поклич.
І я миттю примчуся до тебе, у день.
Ми дуєт, ми на біс, заспіваєм пісень.
Так хотів, щоб прийшла на вокзал...
Вірив, мріяв, чекав, але знав...
Про навмисне нанесену біль.
Вона мов би на рану, камяна сіль.
Як невчасно занило, і в лоні болить.
Але ж треба боліть, у ту саме мить?
Мить коли зробив ставку на долю, на все.
Як завжди, смутком все й обросте...
Я ж для неї... і гори, і ріки...
Зупинив би напевно що, раз і на віки.
Так хотілося вразить кохану приємно,
але марно старався, виходить даремно.
Ти мене не почула відразу.
Мабуть спішно закінчив я фразу.
Той давило на горло, це ж треба?
Лиш зірки я не встиг подарити із неба.
Як попала в мішень! "кожну клітинку"
Я беріг, як в пустелі зелену рослинку.
І пилинки здував з золотого волосся.
Сподівався нарешті, нарешті збулося...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193889
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.06.2010
автор: tosikosan