Десь Ти – живеш, десь я – вмираю,
Ще не достиг, ще не врожай…
Не треба слів, не треба раю,
І не втішай, і не зважай,
Бо я і так отут без візи,
Без запитання підійшов,
І не хвилини, а обрізи,
І не суцільне – грубий шов…
Я не витримую напруги,
Коли з Тобою… – а коли?
І нас ж не сковують кольчуги!
І не примушують стволи!
А як, ну як нам поріднитись?..
Ну підкажи, ну не мовчи!..
Відводиш очі.., – не навчитись?
А Ти попробуй, Ти – навчи!
Десь Ти смієшся; я – ридаю…
Пливе життя, минає юнь;
Що робиш Ти? Дай відгадаю:
Про мене думаєш? – та сплюнь,
Не треба думки – Обізвися!
Чи краще я… Та ну, а як?
От бачиш? Ні, лише не злися!
Поету муза – як маяк…
Остання спроба – не здаюся! –
Лише чекаю… ще не пік…
Я першим викритись боюся..,
Щоб почуттями не обпік.
06.06.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193744
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.06.2010
автор: Богдан Стасюк