Страшне сум’яття у моїй душі…
Я вижила , хоча й немала б.
Відкривши очі – день впізнала,
Це ж ніч загинула у корчах.
Це ж сутінки залишились тремтіть
В моїй печері, у моєму склепі,
Це чаю кухоль бубонить ,
Бо гаряче йому - нестерпно…
Загавкали скаженими дощами
Уявні чорні і кудлаті хмари…
Повіки стулені , мов штори,
А ти ще тут і добрий ранок!
Вчорашній день , чорніюча потворо,
Втікай у витоки свої . Благаю.
Висьорбуючи чайний хтивий морок
Ворона знов збирається у зграю.
Знов вирішальний надкусить вівторок,
Мов бутерброд, намащений з обох боків,
Аби напевне знать, що маслом вгору,
Щоб не було різниці «решка», чи «орел».
Вороні білій місце в зграї,
Так само білих
нічиїх птахів.
Крилатий помах – на добраніч!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193145
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.06.2010
автор: gala.vita