Її гнобили, били, катували,
Під ноги кидали й розлючено топтали,
Хотіли ніжне серце розірвати,
Понівечити тіло, зіпсувати.
За неї у в'язниці відправляли,
Жорстоко та свавільно глузували,
Багатство обіцяли всьому люду,
Щоб тільки відреклися, мов Іуда.
Сотні смертей, нездійснені бажання,
Важка стежина, вічні сподівання,
Катів сліди з'являлись знову й знову,
Але попереду завжди стояла мова.
І рідне слово, виткане віками,
Залишиться назавжди поряд з нами.
Його голубити потрібно як дитину,
Адже дарує нам міцну сталу родину.
Не милі подарунки, пишні шати,
Я хочу світло нації тримати,
Те, що у серце щастя висіває,
Й, мов мама, ніжно-ніжно зігріває.
Колись маленька річечка текла,
А зараз утворилася ріка.
Я хочу, щоб текла вона розлого,
Моя найкраща українська мова,
Стрімким потоком душі наповняла,
І зовсім скоро океаном стала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193057
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.06.2010
автор: Цикнева