Вечір у Дюрнхольмі

У  рамках  Всеукраїнського  конкурсу  "Відродимо  забутий  жанр"  2009
Текст  вірша  -  переклад  твору  "Бард"

«Вечір  у  Дюрнхольмі»
(фентезі)
Діють:
автор;
шинкар  –  середніх  літ  хазяїн  шинку;
кобзар  –  старий  бард,  жебракує  дорогами;
служка  –  малий  років  зо  десять;  
вояк,  робітник,  торговець.

ДІЯ  ПЕРША
АВТОР:  Вечоріє,  відкриті  двері  приміського  шинку,  потроху  заходить  різний  люд,  ремісники,  вояки  і  охоронці  після  зміни,  якомусь  торговцю  служка  розпрягає  коней  на  ніч,  у  шинку  хазяїн  пригощає  перших  відвідувачів.
ВОЯК:  Агов,  добродію!  Плесни  мені  чогось  для  початку,  та  подай  курча.
ШИНКАР:  Добре,  служивий.  А  ти,  діду,  чогось  будеш?
КОБЗАР:  Я  мандрівний  співак,  дозволь  мені  заспівати,  та  на  кобзі  додати,  і  як  сподобається  то  віддячиш  чим  захочеш.
ШИНКАР:  Добре,  батьку,  потіш  нас,  увійди  та  заспівай.  Гей,  малий,  піднеси  стільця  старому.
ВОЯК:  Добродію,  та  й  кобзарю  того  ж  що  й  мені  налий,  за  мій  рахунок,  не  годиться  до  справи  ставати  не  промочивши  горло.
КОБЗАР(випивши  трохи):  Дякую,  чоловіче,  а  тепер  послухайте  оповідку,  про  часи  минулі,  про  подвиги  поснулі,  подвиги  заради  та  від  втрати  кохання.  І  про  перших  з  нас,  співців,  що  оспівували  колишню  славу  Азерота.
(під  легкий  перебір  струн  починає)

Промінь  сонця  останній  на  заході  спокій  знайде,
І  згадається  знову  мереживо  сивих  часів.
Відблиск  того  вогню  безпричинно  турбує  мене,
Розгортає  сторінки  минулого  в  кобзу  і  спів…

Битий  шлях,  сонце  в  обрій,  немов  як  сьогоднішній  день.
Пил  доріг  на  одежі,  Шукач  все  прямує  на  схід.
Кров  і  молодість  в  жилах  струмують  у  нього,  лишень,
Він  спалив  все  минуле,  і  довгий  забув  родовід.

Вітер,  сонце  і  клаптик  небес  –  ось  всі  друзі  навік.
Меч  за  спиною  завжди  рятує,  немов  рідний  брат.
Як  до  сестри,  до  кобзи  співучої,  звик  Мандрівник,
Коли  долю  шукаєш,  то  ти  не  вертаєш  назад…

Ну  а  поки  в  ліси  прямував,  звідки  тягне  дим  бід,
Від  полону  звільнився  там  демон,  який  сіяв  зло.
Всі  мисливці  зібратись  повинні,  казав  заповіт,
І  завадити  тому,  що  скоро  здійснитись  могло.

Плинув  час,  сонце  сходило  знову  в  південних  морях,
Острова  та  руїни  ховали  десь  вхід  в  лабіринт.
В  цьому  згубному  місці,  казав  мені  старий  вояк,
Мандрівник  стрінув  долю,  і  майже  покинув  цей  світ.

Вона  горда,  смілива,  відвага  в  блакитних  очах,
Ельфів  кров  і  удача,  за  поясом  гострі  мечі.
«Не  твоя  це  війна,  чоловіче,  тут  знайдеш  лиш  страх»,
Тихо  мовила  –  «Втрат  уже  досить»,  і  зникла  вночі…

І  співучим  кресалом  меч  полум’я  битви  почав,
Демон  з  посміхом  мовив  –  «Ти,  смертний,  як  порох  в  руці.
Це  вона  колись  в’язнем  зробила  мене»,  закричав.
Землетрус,  чорний  помах,  і  зник  утікач,  як  вві  сні…


ДІЯ  ДРУГА
АВТОР:  Зупинився  співак,  роки  брали  своє,  перепочив  трохи,  а  шинок  гудів  голосами.
ШИНКАР:  Гарно  ведеш,  батьку,  чарку  пива  і  тарілку  їжі  прими,  та  продовжуй,  охочі  слухачі  зібрались  тут.
ВОЯК:  Ще  б  пак,  кобзарю,  поки  такі  як  ви  є,  легенди  старі  не  помруть.  Чув  я  про  ті  часи,  коли  старші  ельфи  ще  не  пішли,  а  з  гномами  та  орками  воювали,  ото  була  потіха  для  мечів.
СЛУЖКА:  Дядьку,  дядьку,  ото  б  мені  вояком  стати,  кажуть,  ви  на  чудовиськ  полюєте.
ВОЯК:  Ет,  малеча,  відійди  та  не  заважай  старшим.
ТОРГОВЕЦЬ:  Еге  ж,  знаємо,  люди  добрі,  тоді  мій  прапрадід  ще  торгував-чумакував,  як  і  я  зараз,  і  шляхів  було  багацько  для  вигідних  оборудків.
РОБІТНИК:  Співає  складно  про  події  тих  років,  немов  сам  там  був.  Продовжуй,  старче.
КОБЗАР:  Тож  слухайте  далі,  друзі,  і  знайте  –  інколи  і  меч,  і  гроші  не  знімуть  ноші,  а  світлі  думки  затухають  у  полоні  почуттів,  і  тільки  доля  та  вдача  рятує  від  помилки.  Але  те  що  було  в  піснях  і  легендах  залишається  довше  усього,  як  пам’ять  життя  твого  і  мого.
(продовжує  спів)

Скільки  років  минуло  в  житті  –  це  для  помсти  лиш  пил,
За  червоним  і  чорним  –  вендетою,  йшов  Мандрівник.
Пам’ятав  ті  могили,  що  зникли  за  шляхом  вітрил,
Де  надію  і  долю  сховали  від  нього  навік.

Хоч  і  довгий  був  шлях  –  та  не  менше  жага  до  життя.
Крізь  пустелі  і  гори,  болота,  червоний  туман,
В  ліси  ельфів  зелені  вела  його  книга  буття,
Спокій  світла  побачив  в  очах,  де  був  зла  ураган.

Спрага  сили,  погорда  і  відблиски  гніву  пройшли,
Тінь  крилата  навіки  спочила  в  обіймах  добра.
Став  єдиним  із  Древом  Відплати  ельф-демон  нічний,
Замість  темряви  день  зберігає  від  проявів  зла…

Кінець  шляху  і  помсти  нарешті  зустрів  Мандрівник,
Той,  хто  ворогом  був,  свій  пронизливий  погляд  відкрив.
Зажевріли  в  очах  незабутні  страждання  і  крик,
Коли  мовив  Шукач,  підійшовши,  «Тепер  –  говори!».

«Вічна  пам’ять  минулого  –  кара  за  згубне  життя,
І  від  думки  про  благо,  до  подиху  зла  –  один  крок.
Я  колись  був  як  ти,  сподіваюсь,  не  станеш  як  я,
Гнів,  погорда  і  злість  це,  як  завжди,  поганий  урок.

Час  і  доля  закінчили  свій  непростий  ритуал,
Почуття  не  загинуть,  а  значить,  безсмертний  і  ти.
І  відкинувши  помсту,  отримай  навіки  цей  дар,
Воскрешаючи  співом  струни  всі  надії  і  сни».

ДІЯ  ТРЕТЯ
АВТОР:  Пролунали  струни,  небосхил  повнився  першими  зорями  і  на  міській  брамі  вже  заступила  нічна  варта.  Кобзар,  закінчивши  пісню,  непомітно  вийшов  за  поріг,  полишивши  суєту  гомінливого  люду  за  спиною.

Промінь  сонця  останній  на  заході  спокій  знайшов,
Двері  шинка  відкриті  для  всіх,  в  кого  є  гаманець.
Колір  в  тінях  минулого  знову  кобзар  віднайшов,
І  акордом  повільнім  придав  їм  доречний  кінець.

Відлунав  голос  барда,  і  струни  завершили  спів,
Ель  міцний  і  солодкий  примусить  від  суму  втекти.
Пам’ятали  легенди,  ті,  хто  ще  не  зовсім  сп’янів,
Ну  а  старцю,  як  завжди,  дорогою  східною  йти…

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192446
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 29.05.2010
автор: Quadro.Tony