Я не знаю, хто плаче дощем
І слізьми добивається в вікна,
Закриває нам світло плащем,
Зачіпаючи скло наше ліктем.
Хтось так гірко зливає свій біль,
Аж зі сліз заплітаються коси,
Мов кричить в мегафон, звідусіль
Його голос в нас помочі просить.
Скільки щирості в рясних сльозах?
Чи не гра і обман в серці зливи?
Вже навчило життя: знаю як
Люди маски вдягають «правдиві».
Я не вірю в той розмах образ,
Щоб страждати всім небом великим
І стояти спиною до нас,
І черкати вікно наше ліктем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191958
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.05.2010
автор: Антоніна Спірідончева