Невже ти не зможеш поглянути в чистеє небо?
Невже засліпила холодна і дика весна?
І сонце запалює подихом милі нам квіти,
Ми мабуть помрем у квартирах без жалю і сна.
Тихо сміялась і плакала мати Земля...
Нарешті підвівся сповнений болем і смутком,
А навколо зустріли переможені часом серця.
Невже це ті люди що здобули нам державу?
Кожен з них віддавав за небо і море життя.
Реготала холодна і чорна несита земля...
Всі вдягли окуляри і витріщаются в гору.
Сонце лиш дивиться в низ на траву і людей.
Скільки життів віддавали ми мріям і болю;
Незважаючи на небеса засинаемо в мить...
А земля що внизу вже волає і кров`ю горить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191430
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.05.2010
автор: Verbo