(За повістю М. Гоголя "Тарас Бульба")
Безглуздо, швидко все скінчилось,
А вчора ще щасливий був..
Кохать і жити не судилось,
Я батька, Русь і честь забув.
Хай тричі проклятий я буду,
Громи поб’ють мене нехай,
Та очі ті я не забуду,
Що обіцяли вічний Рай…
Я швидше згину наодинці,
Дозволю чорту душу вкрасти,
Ніж хоч одній її сльозинці
З очей блакитних дам упасти…
Що щастям є для мого батька?
Це вільна Русь і мертвий лях.
А я волію бути з нею,
Хоч проковтне мене земля!
Що я верзу? Прости, Всевишній!
Та я ж хатину хочу мати
Коло Дніпра, круг неї – вишні,
І сина правді научать…
Та як йому тоді сказати,
Що батько – зрадник? Боже мій!
Ганебної я гідний страти,
А не про щастя світлих мрій.
Додому рветься в світі кожен,
Душа летить під свій покрів.
Без рідних довго ми не можем,
І тужно нам без матерів…
Матусе! Матінко! Рідненька!!!
Пробач мене, дурну дитину!
Не закривай своє серденько
І… помолись іще за сина…
І за кохану помолися,
Як ти молилася за мене,
Та в небо марно не дивися,
Мене не буде там. О, нене!
Мій вирок – пекло. Так судилось.
Я зрадник, проклятий – і край!
Хоч очі, що з теплом дивились,
Так обіцяли вічний Рай…
Я винен…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191128
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.05.2010
автор: Vogneslava_Svarga