Немов би сонце завітало, в серце.
І ожило... мов лісове озерце.
А вона йде на зустріч, скрізь негоди...
Їй байдуже на примхи, каверзи погоди.
Вона, весни казкове розмаїття...
Вона - декада краща, золото - століття.
Вона - cуничка лісова, червнева.
Вона, підкреслює поважність, знаку лева.
В очах її тону, немов в штормах кораблик.
По постаті униз пливу, неначе равлик.
В волоссі трохи загубився, без компасу.
По личку в низ спускаюсь, зняв прикрасу...
Кинув на брови погляд, на чарівні вії.
І шаленіють чоловічі, бурні мої мрії...
Ті щічки білі, носик, а малинові уста...
Малюю авторський портрет, з листа...
Ось побував я вже, на її тілі всюди...
Нічого не сказав, про стан дівочий й груди.
Нехай інтимні ці місця, плекають таємницю...
Залишим в спокої, білизну і спідницю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189134
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.05.2010
автор: tosikosan