Неправдою тягнулися століття,
Отруйне жало простягавши крізь віки.
Древньою неправдою гноїлися жахіття,
Неправда й досі шукає чистоти.
І як би не хотілось говорити
Про сотні бід, що посягали нас.
Історія не вибачить, якщо забути
Все, що творилось на Вкраїні повсякчас.
Усе, що відбулось – кращий урок
З усіх, що доля могла б піднести.
Як брат на брата натискав курок,
Як схід на захід, а захід на схід ішли.
З одного слова – сліпої волі тирана, -
Чому його не вдалось зупинить?! -
Не на одному тілі забагрянилась рана,
Стількох мужніх не стало… Лише свіча горить.
Болить душа. Тихо пече. Палає.
А хто, як не ми, усе це допустив?
Якщо боротись – всьому народу! Й до краю!
Одним найсміливішим усе не до снаги!
……………………………………………......
О, скільки перебачила наша земля!
І ріки крові перелились в її надри.
Та чужинці й досі роздирають на шмаття…
Ми ж за кращим життям рушаємо у мандри.
Знов тихо плаче зболеная матір,
Кличе до подвигу блудних смішних синів.
«Вам лише тут буде найкраще! Куди ж ви, діти?
Що хочете знайти в далекій чужині?
Чому за морем ви можете трудитись?
Самотню сиву матір залишивши одну?
Хто, як не ви, буде поля садити?
Вчити дітей традицій, навчати їх добру?!»
…………………………………………….......
О Боже, дай нам мудрості, не смутків,
А Україні – щастя й вдячних синів!
Козацька крове, відозвись в жилах нащадків,
Не допусти загибелі рідних країв!
1 травня 2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188928
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.05.2010
автор: dzvinka