Хіба не дивно серед літа
бажати осінь,
В квітучості дерев бачити самотні гілки
з покидаючим їх листям,
А в радісних променях впізнавати
сіре низьке небо?
Чути дзвін церков і охоплювати його ехом
самотність міста,
Розчинитися в ньому і впасти на кожне каміння,
в кожну щілину,
Зануритися і захотіти вмерти
від суму.
Відчути запах зів'ялих квітів,
ще не прибраних і жалких.
Злякатися єдиного ліхтаря на вулиці
і знайти куток потемніше.
Впасти на холодні сходи,
задерти голову
І не побачити жодної зірки
за затягнутим хмарами небом.
До кісток замерзнути
від вітру і сирості,
Раптово побачити далеке світло
в вікні кав'ярні
І не звабитись думкою
про каву і затишок -
Зарано. Ще не настала зима.
Ще не випав сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188469
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.05.2010
автор: Jefferson