Проснися, Запоріжжя!
Славний край!
Просніться, люди,
Що ми натворили?
Де ти, козаче,
Велетне Мамай?
Ми ката піднімаєм
Із могили!
І мало піднімаєм -
На граніт
Возносим миром
Під гучні литаври.
О, Господи,
Куди ступає світ?
Кому в злиденності
Готові вішать лаври?!
В краях, де наші
Славні козаки
Вкраїну боронили
Споконвіку,
Ожили знову
Враз = большевики=,
Ославивши Дніпро,
Могучу ріку.
Ославивши
І місто чарівне,
І Хортицю славетну,
І дух предків.
Холодний піт
Не котиться - пливе,
В повітрі знову
Чути запах смерті!
Невже у наших жилах
Вмерла кров,
Невже рукам
Не шаблі, а кайдани?
Де дух козацький,
Пісня із дібров?
Невже прозріння
Нас так й не дістане?!
Невже нас знов
Ланцами прикують
В чужі галери
З ізголовям ката
Й гребти заставлять
В ту безславну путь,
В, буями відмежований,
Фарватер?
Просніться!
Схаменіться накінець!
Щоб наші діти
Потім не сказали:
«Тут був колись
Козаччини вінець!...
Але батьки до нас
Її продали!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187963
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.05.2010
автор: Борода