Тону у піні смарагдових крон
І падаю в ще одне літо,
Ромашковий, трепетний сон
Подовше б у ньому жити.
Які швидкоплинні дні,
І короткі місячні ночі,
Так буває тільки вві сні,-
В осінь падаю, як в твої очі.
В золото і гарячу камідь,
Щоб зігріти розлітнену душу,
Пофарбую волосся у мідь,
І забуду про слово "мушу".
Я залишитись схочу сама,
Я зачинюсь в захмарному замку,
І не зчуюсь, як гостя-зима
Понесе мене в віхолу зранку.
Я потону у піні засніжених крон,
Так ,неначе, у квітах жасмину,
Може здасться - це тільки сон,
Та волосся моє також біле.
Хтось потоне у кронах дерев,
Упаде у ромашкове поле,
"Пори року" Вівальді... Знов
Ностальгійне скрипкове соло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187550
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.05.2010
автор: Лана Сянська