Небо то плаче, а то з візерунками.
Природа завжди до людей з подарунками.
Небо то жмуриться, наче б сміється.
Потім грозою, в пітьмі обізветься.
В гарячці стріляє, мов легені списами.
Горячим вогнем, мов рудими лисами.
Шторми, буревії, то злива зненацька,
Отой хто керує цим, така собі Цяцька.
Але ж не буває, на небі й хмаринки.
Тоді й оживають, і парки, і ринки.
До сонечка тягнуться, квіти і діти.
Не можуть й дорослі, цьому не радіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186671
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2010
автор: tosikosan