Добрий день шановний читач.
Існує багато різних назв та тверджень, але зараз ми трохи побалакаємо про «знайомих-незнайомців». Люди які їздять не перший місяць, або навіть не перший рік в одній і той самий час за одним і тим самим маршрутом, як би не були у самітними. Або як би не намагалися усамітнитися, все одно помічають, що дехто також періодично подорожують за таким саме графіком, та тим саме маршрутом. Взагалі існує така група людей які постійно подорожують саме цим видом транспорту, це як належність до окремого клубу. Новачка одразу помітно він ніби вирізняється своєю необізнаністю. Загально відомо що навіть якщо вуха не занадто великі але багато чого чують, наприклад можуть дізнатися таку історію.
По роботі співробітник однієї моєї знайомої був змушений у п’ятницю в годину пік доїхати на електричці до Борисполя. В понеділок вранці приніс чашку кави та розповів про емоції. Зустріли як гостя дорогого, занесли до вагона, повісили у повітрі на одній нозі, зробили безкоштовний масаж(тіла - ліктями, ніг-валізами) навчили місцевого фольклору, пояснили звідкіля його рід бере початок, також дізнався багато подробиць з свого особистого життя (про які він і гадки не мав). З того часу знайома мала співчуття та чашечку кави з самого ранку. Прийшла на роботу а її вже чекає чашка гарячої кави. Може й свого начальника попросити проїхатися в електричці?
Цікавіше за все те, що до недавнього часу, багато хто з нас, не замислювався над існуючою дійсністю. Хоча чому? Напевно кожен помічає, що в ранці ми сідаємо вже не в ту електричку що була вчора. Здавалося б що така повсякденно - розповсюджена річ як громадський транспорт, набридає. Можливо це ще одна з тем для суперечок. Але зараз мова не про те.
Можливо електричка набридала б, як би дійсно була постійна, та сама, чи монотонна. Але на справді, вона не така, не постійна, мінлива істота. Вона живе нами так само як ми нею, але так само як ми без неї так і вона без нас не загине. Тому буває таке що на якійсь площі, чи в якомусь магазині, зустрівши «знайомого – незнайомця» обмінюєшся посмішками – привітаннями. Іноді вдається розіграти. Наприклад підходиш до «знайомої – незнайомки» , десь біля « розкладки» та починаєш розмову.
- Добрий день Оксано.
- Добрий день. – Дівчина дивується. – А ми знайомі?
- А ти вже забула?
- Пробачте?!
- Ти ж брала в мене книжку почитати і казала що якщо забудеш то вийдеш за мене заміж.
- Не було такого!
- Значіть сьогодні в вечері одружуємось, завтра в ранці розлучаємось.
- Та я не брала.
- Зажди зараз розберемося. Тебе Оксаною кличуть.
- Так.
- А книжку ти не брала?
- Не брала. – Дівчина починає уважно роздивлятися співрозмовника, в голосі помітна невпевненість.
- І на електричці о шостій годині кожного ранку на роботу ти не їздиш?
- Так ось де я тебе бачила! – Обличчя дівчини осяює, з’являється чарівна посмішка, ямочки на щоках чітко вимальовуються. Зав’язалося знайомство.
Бувають і інші випадки. Такі як наприклад ревнощі. Люди які постійно їздять в електричці часто знайомляться, намагаючись змінити статус «знайомого – незнайомця» на статус «знайомого». Таким чином родина, чи друзі нового знайомого перетворюються в «знайомих – незнайомців». Звісно, якщо сталася цікава пригода, то є бажання про неї розповісти. Як загально відомо шлях швидко долається у розмові, тому в електричці ми заочно знайомі з родинами, чи друзями наших попутчиків так само як і вони з нами.
Стосовно ревнощів бувають такі випадки. На приклад дзвонне телефон, дівчина знімає слухавку розмовляє, тим часом в купе у якому вона їде продовжується розмова, гомін, сміх, жарти. Її хлопець з яким вона розмовляє не витримує і запитує. – Хто це там?
- Та це Олексій, я тобі розповідала. – Несподівано очі її стають круглими. - Льоха, це Вова він хоче з тобою порозмовляти.
Олексій бере слухавку та чує такі слова, - Вийдемо в тамбур поговоримо!
- Ти що з глузду з’їхав? - Здавалося звичайна реакція людини.
- Я сказав вийди в тамбур поговоримо!!!
- Вибачте я зараз. - Олексій з слухавкою біля вуха виходить до тамбуру. Через деякий час повертається вже з вимкненим телефоном та широкою посмішкою.
- Ну що? - Всі виглядають зляканими під час відсутності Олексія в купе було тихо. Спілкувалися коротенькими фразами та пошепки.
- Це вперше я розмовляю в тамбурі по телефону, по чоловічому. - Посмішка стає ширшою. - Розібралися все в порядку.
Напруга одразу спадає, та починаються жарти, стосовно цієї ситуації.
- Ось я йому зроблю!!! - Винуватиця, чи то краще, нова мішень жартів, хапається за телефону.
- Ти йому чи він тобі? Ось так і народжуються багатодітні сімї. - Жарти продовжуються. Конфлікт вичерпано. Всі ставляться з розумінням.
Бувають і інші ситуації.
Дзвінок телефону, жіночка бере слухавку та чує.
- Ніна, ти що це за Ніна, про яку мій Вітя постійно розповідає!
Тим часом, як Ніна розтуляє рота, мов викинута на беріг риба, намагаючись вставити слово в нескінчений потік звуків який ллється з слухавки. Сидячий поряд чоловік Ніни не витримує, забирає слухавку та нічого не слухаючи каже. - Добрий вечір Света, це Сергій чоловік Ніни. Вашого Вітю ми знаємо, разом їздимо на роботу і запевняю вас що далі простого знайомства та спільних поїздок в електричці нічого не заходить. До побачення!
Бувають також такі випадки, як наприклад зміна робочого розкладу. Одразу починається с початку, незнайомець серед незнайомців.
Але цікавіше за все те, що було висловлено одного разу: електричка це не клуб знайомств. Гаразд ми вийдемо на одній й тій самій зупинці, там на платформі й познайомимось. ;)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186635
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2010
автор: Линник Анатолій