Переповнена маршрутка...я навіть не можу назвати себе самотнім...просто це відчуття нагадує щось інше, але тільки не самотність... ти вчора позвонила, сказала, що поживеш у подруги а потім виїдеш в інше місто, мені навіть не сумно це чути. Я радий що ти вибрала свою дорогу, що ти зможеш сама розпоряджатися свої життям...ти почнеш малювати чудові картини...станеш відомою...в мене до тепер квартира пахне твоїми масляними фарбами і вся квартира завішана твоїми роботами, які ти залишила сказавши, що це подарунок. який я повинен берегти, в память про тебе.
Якась базарна бабка з сумками на пів маршрутки відтовкла мені ліву ногу...і як я маю вийти так, щоб вона мене не задушила своїм салом, тримаючись за поруччя, спостерігаю за дівчиною яка сидить переді мною...вся така розмальована, як барбі...це ж треба встати напевно в шостій ранку аби розмалювати собі отак фізіономію...колготки нагадували мені шинку в целофані...так і напрошувався такий комплімент...але мусів втриматися від такої приємної критики... на наступній зупинці ввійшла жіночка бальзаківського віку в шубі з дворових котів, оце ж вона думає, що вся така гламурна і всі на неї дивсяться, але ж всі намагаються роздивитися, а раптом побачать свого Мурзіка на шубі. який пропав місяць тому при невідомих обставинах... парфуни...ах...нагадують одиколон Саша...так і згадав собі молоді роки...а в декого як помітно вони і не закінчувалися...
моя зупинка....робочий день почався...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185598
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.04.2010
автор: Себастьян