Я дивлюся на небо, на прекрасні зорі,
Як вони далеко іскрами горять.
Над прекрасним світом, де тумани в полі,
Де гілки вербові на вітру тремтять.
Де волошки квітнуть, соловей співає,
Де прекрасні ріки, і вершини гір.
Де у час вечірній, дівчина чекає,
І їй світить тихо, світло ясних зір.
Падає проміння, ніжно і чарівно,
Містика кохання огортає світ.
Все таке прекрасне, і буває дивно,
Що усе зникає й не лишає слід.
Ось зоря іскриться. Місяць випливає,
Наче вільний човен у стрімку ріку.
Наче той господар, все перевіряє.
Виглядає нишком, зіроньку одну.
Ці небесні зорі, всі такі прекрасні!
Дивнії світила в Всесвіті горять.
Ось зоря упала. Загадаю щастя.
Щоб ніхто не бачив. Поки всі ще сплять.
Зачиню віконце. Стану під проміння,
Серце вже не б’ється, а немов тремтить.
Щоб здійснилась мрія, наберусь терпіння,
Я напевно знаю, швидко прилетить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183710
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.04.2010
автор: Шкурак Тетяна