КВІТКА
Знаєте, людина така дивна істота. Я знаю, більш-менш добре, одну людину і не перестаю дивуватися тому, що в ній (цій людині) відбувається. То думками чіпляється за щось, за когось, немов гачечками, то одягає, замальовує все у барвисті кольори емоцій , то втікає від власних думок, як навіжена. Одне добре, що світ ця людина сприймає по-дитячому, тобто досить просто. Тому, мабуть, їй жити трішки легше ніж іншим.
Навколо безліч різних людей, та ця людина усвідомлено/неусвідомлено шукає самотності, шукає розуміння чогось незримо-глибокого. Легше, іноді, вирвати рослину з корінням з твердого грунту, ніж якісь почуття з Неї. Вона, як садівник, нікого не підпускає до свого саду.
Тут висаджені клумби з найрізноманітнішими сортами усього. Тут і реальні квіти, і ілюзорні, і такі, що ще не розпустилися і тому, ми не можемо знати, якими вони будуть. Рідко хто може зайти в цей сад. Бо як заходить, то відразу прямує до найяскравішої клумби ілюзій і зачинає їх рвати. Для чого іншим ці ілюзії? Адже, як квіти у дзбані, вони не простоять довго. А для цієї людини – вмирають назавжди... Тому, скільки б не було людей довкола, мало хто здогадується про існування цього саду.
А ще – ця людина вміє вирощувати крила. Вони такі різні! Часом, коли нема що подарувати, ідучи на яке свято, вона дарує крила. Інші навіть не здогадуються, який цінний подарунок отримали.
Ця людина дуже любить молоко. І, завше, коли пише, попиває його з велетенської чашки, залишаючи над губами білі вуса, аби потім нишком злизати їх. А писати вона любить так само, як молоко.
От. А ще, вона в дерев”яному ящичку посіяла мрії. І вони, на диво, вже по вигулькували з-під землі і тепер бовваніють на чорному тлі кольоровими бісеринами (знаєте, такі, що грубші).
Нещодавно цій людині подарували квітку в горщику. Було незрозуміло що то за квітка і , навіть, якого вона кольору. Ясно було одне, що ця квітка з її саду. У описниках її рослин знайшлося дивне пояснення щодо цієї квітки : „Ця рослина має дивне життя. Вона може жити один місяць, або дев”ять місяців, або й багато-багато більше і , навіть, перетворитися у міцнюще дерево невідомої породи. Доглядати серцем, з серцем, під серцем. Потрібне підкреслити ”
„Хм... Дивні інструкції”: - подумала людина, оздобила горщик лляною тканиною з зеленою шворкою і поставила на видне місце. Бо ж рослинка була неймовірно гарна, чого її ховати від інших?! Було враження, що людина почала рости з цією квіткою, розправляти листочки, підіймати голову, тягнутися до Сонця, відчувати зміни у своєму тілі. Через місяць прийшла пора розквітнути з пуп”янка квітці. І людина занепокоїлася, затривожилася, заметушилася. Вона й сама не розуміла, що то з нею таке діється і чого вона так переживає. Вона могла годинами сидіти біля вікна, зігрівати квітку своїм поглядом і думати про минуле і про майбутнє.
З усього було видно, що квітка має бути білою. І людина, яка любила барви, прийняла цю квітку саме білою, розуміючи навіть, що цим кольором рослинка переверне її (людини) світ з ніг на голову.
Цілий тиждень квітка навіть не поворухнулася у бік початку розквітання. Людина, роздратовано пішла до саду, погриміла начинням у комірчині і витягнула звідти індикатор, аби-таки пересвідчитися, яким кольором зацвіте її квітка. Та, на жаль, індикатор цього разу не показав нічого. Зовсім нічого з того, що було написане в інструкції. Людина махнула рукою і вирішила, як буде, так і буде! Зацвіте, от тоді розповім про колір небаченої квітки, або й покажу!
Аби розвіятися людина гайнула в подорож. На кілька днів. Подивитися на світ, щоб перестати думати про квітку. Подорож виявилася напрочуд яскравою та цікавою, багатою на емоції. Саме такі до вподоби цій людині!
І ось, перше, що побачила людина, зайшовши до своєї хати – це темно-червоне диво на вікні. Квітка розцвіла дико-червоним кольором, неймовірно красива, велична і сильна... Людина зачудувалася. Гладила пелюстки пучками пальців і дякувала за цю красу...І тільки десь на межі її саду, непевно проросла невеличка рослинка сумовитого незрозумілого жалю : „Чому ж не біла?...”
Дійсно, людина – це дивна істота. Я знаю, більш-менш добре, лише одну людину. Це себе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183652
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.04.2010
автор: LaLoba