Рвались струни дощу звуками Паганіні,
Неспокоєм пінно варилось небо,
Вітер оскаженілий бився у брудні вітрини,
Я знала, розуміла - озиратися не треба.
Бо там горить ще каганець розлуки,
Чатує хвора ніч з обличчям Будди,
Там ще витають запахи і звуки,
Нас там нема і відтепер не буде.
Дощі по нас, в відлунні зойку літа,
Зазвичай так кричить стара сова,
Самотня і сліпа в застудженому місті,
Між нами рветься навіть нитка дощова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182609
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.04.2010
автор: Лана Сянська