Мені тебе не вистачає...
Аж хочеться кричати,
кричати від смутку,болю,самоти.
Кричати щоб аж голос зник.
Може тоді з плечей впаде тягар,
А з серця камінь.
Може тоді вдихну на повні груди
Повітря свіжого, весняного, п"янкого.
Та ні! Хоча надворі є погода
У серці в мене падають дощі.
Чому? Сама не розумію...
як подолати, змогти уникнути і обійти
той сум, той біль, що накопивсь в мені,
що розриває на шматки.
Та як це все забути?
Оті всі речі, всі слова, солодкі мрії і сподівання?
Вони у серці назавжди.
Лише притуплюють бажання...
Теперішнє і майбуття...
А що твоє те каяття?
Все скінчено! Й не може більше повторитись!
Я мучаюсь, терплю та переломлюсь
На дві частини...себе обманю що забула...
О ні! Я сильна! Зможу!
Я покохаю знову!
...А десь частинка серця мого
Вже не відкриється для твого
І ні для кого більше...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181880
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.04.2010
автор: та що танцює з вітром