Розхристане небо пливе під ногами,
Чіпляє долоні шипами-зірками,
Схиляється місяць здивовано в бік,
Так, ніби питає: «Це, що? Чоловік?!»
Неначе зітхає: «І, що за людина?
Що зорями небо долає невпинно,
Що світиться щастям на збитих долонях,
І тане-згасає від суму та болю,
На щось сподівається, дещо втрачає,
Та подумки в небо між зорі літає?»
Замріяний подих блідої Луни,
Питанням лунає: «А звідки ті сни?
Та вада, ті крила, червоногарячі,
Що можуть розтанути люттю незрячих,
Розсипатись попелом сивих пелюсток,
Що від співстраждання спекаються згустком
Блакитної крові безкровних туманів?
Невже то людина? Напевно, омана…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181670
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.04.2010
автор: Это_я_Алечка