ПОРИ РОКУ МОЇ І ВІВАЛЬДІ…

Тону  у  піні  смарагдових  крон
І  падаю  в  ще  одне  літо,
Ромашковий,  трепетний  сон
Подовше  б  у  ньому  жити.

Які  швидкоплинні  дні,
І  короткі  місячні  ночі,
Так  буває  тільки  вві  сні,-
В  осінь  падаю,  як  в  твої  очі.

В  золото  і  гарячу  камідь,
Щоб  зігріти  розлітнену  душу,
Пофарбую  волосся  у  мідь,
І  забуду  про  слово  "мушу".

Я  залишитись  схочу  сама,
Я  зачинюсь  в  захмарному  замку,
І  не  зчуюсь,  як  гостя-зима
Понесе  мене  в  віхолу  зранку.

Я  потону  у  піні  засніжених  крон,
Так,  неначе,  у  квітах  жасмину,
Може  здасться  -  це  тільки  сон,
Та  волосся  моє  також  біле.

Хтось  потоне  у  кронах  дерев,
Упаде  у  ромашкове  поле,
"Пори  року"  Вівальді...  Знов
Ностальгійне  скрипкове  соло.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180936
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.03.2010
автор: Лана Сянська