За обрієм рожеве небо
Приховує безмежну ніжність
Я оглянусь навколо себе
Іти назад вже надто пізно
Вже не змінити хід подій
Опале листя не оживеш
розбите дзеркало із мрій
Не склеїш... Часу не зупиниш
Я оглянусь... Ще раз, назад
Що я згубила в тім "Раю"
це був постіний Маскарад
Я всім брехала... І йому..
А він... Весняний, теплий вітер
Ця прохолода і смеркання
Його б навчитися любити
Йому б віддати все кохання
Йому б... Для нього... Тільки з ним
Та надто пізно зрозуміла
Життя - потік холодних зим
А з ним, любов'ю б я горіла
Я б оживила цілий світ
А так... Лиш осінь принесла
Я нею стала... Й вічний лід
І вічна у душі зима
Я розірваласьна частини
Мене нема... Лиш тільки ехо
І погляд... Мертвої людини
Що близько... Але так далеко.
І озираючись назад
Не спиниш біг швидкий хвилин
Закрив дорогу - в райський сад
Але кохання не спинив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180827
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.03.2010
автор: Марамі