Замріялися верби понад древнім Пслом,
покриті луки й дерева в іній синій...
У небі - журавлиний ключ своїм крилом,
здалося - мов відімкнув замок осінній...
Дощів, туманів напустив, вилив відром.
Та нам - не личить так дуже горювати!
Хоча - вже скоро і повіє холодком ...
Та ми - готові люту зиму стрічати.
... вода схолоне - стане крижаним мостом.
Забудемо ми про врожайні турботи,
тому-що - повні наші засіки добром!
Потечуть духовності потоки... - Хто ми?...
У нас - здавна є у кого запитати.
Відкриєм історій потайні палати,
щоб не мали змоги - вовік забувати!...
У "Лесинім Гаю" - замок будувати,
від "хасидів" зайшлих - місто нам звільняти.
Дружно українство в місті відновляти.
Вже прийшов наш час - гармати заряджати!...
Козацьким містом вже пора й час ставати!
Ума-розуму в Мазепи нам кби взяти...
хай підкаже. - Чи - не пізно повставати,
по яких стежках-дорогах нам ступати?
Лесю Українку треба прочитати,
...як її негода не змогла зламати.
Шевченка "Заповіт" нам запамятати!
В неньці Україні - жить не горювати.
Будем з розумом усі - з вами дружити,
отамана перначем - волю вершити.
Мусить хтось в країні хоругви підняти...
знайдемо руку ту - щоб змогла тримати.
Чи не розсіяв нас - зимовий той подих?
Не згубить - як пташок - сиріч жовторотих?
Чи тече в жилах кров - предків запорізьких,
які громили без жалю зайд чужинських?...
Хай лякає підступно вітер буревій,
розкида лист осінній - по окрузі всій,
громадить стрімко хвилю, гра верболозом,
попереджує з неба, що йде морозом.
Погрожує, що не скоро - бути з теплом!...
Хоча!... Він з покон віку - знайомий із Пслом.
Дощем-мрякою все слізно поливає,
неначе - злість його - вибачить благає.
Тут-же снігом колючо-льдяно вдаряє,
і з розгону навсебіч - знов припускає.
А без нього ми - нудимось, скучаємо...
сльозами щедро - землю поливаємо.
З віку-в-вік так живем - нудим пропадаєм,
воюємо - мремо - знов оживаємо,
по вітру які є - біди пускаємо.
Вони шальні-буйні круг світу облетять,
покружать понад морем - знову прилетять,
думу-тугу навіють - в шибки торохтять,
мов назавжди вони хочуть - спокій віднять.
Та без вітру - життя нам -стане все пісне,
не вчуєшся як воно - вмить навік загне...
Тож вітре-вітерочку - кружляй не вгавай,
померти нам від скуки - ніколи не дай!
Хай пришле подих волі - далекий той край,
ти від нас - привіт щирий - тим краям віддай!
З калинового краю журавлів ключем -
полинув би в ті краї... та на серці щем.
Хай найгірше буде жити - хай під дощем -
любов до Батьківщини - в серці бережем!
Не кинем Україну ми на поталу,
хоч ще трішки - залишать нам одну золу.
В попіл все перетворять - порвуть мов тряпку,
залишать нам все те - що вних на остатку.
Згадаймо про славне - гайдамак повстання,
що рубало на шматки ляхівське пання.
Славний Голка отаман - йшов на змагання.
Коли б гетьман "Хмель"- не видав заклинання,
Кривоноса не слав на братовбивання.
Гадяцький люд простий вирубав шаблями,
в Славуті-Дніпрі Голку - втопив кусками!
Прислужився шляхті - козаків тілами,
в степах й лугах зкормив дикими звірями,
жидо-ляхам служив - проклят був людями.
Хай як хочуть шанують, та вони кати...
запроданці, безвіри - їм той хрест нести...
Не виправдать їх ніколи, як не крути,
під їхніми шаблями - полягли брати.
Вони за свої статки й неньку продали,
В підсумку отримали рабські кайдани.
Самих "уродзоні пся крев" в рабство взяли,
вкрутили, зморочили в москалі здали.
З того часу носили лише постоли,
І в "руських помещіков" в козачках були.
паннам шати пантрували - службу несли.
Наше нинішнє "панство" - теж іде туди,
як не спинимо вчасно - станем в ті ряди.
Наші діти - батрачать - служать в буржуїв,
шмат хліба вимолюють - з наших врожаїв.
Як же ми - самі влізли, в рот до глитаїв,
як же ми докотились до салабаїв?
Хоча б хоч хто розраїв - наших ратаїв...
Хочеться бачить очно істину часів,
не робить хто нічого - той, щоб і не їв!
Враз поменшає у нас чинуш крадіїв.
Родитиме жіноцтво нам лише хохлів,
а всі друзі ходять хай - в гості у наш дім.
Погостюють, поласують - спасибі всім.
Ми якось тут вже самі у домі своїм...
все буде міцне й сильне мов у небі грім.
Нам дощик благодатний з собою несе
Вітер дружній налетить - хмари віднесе,
сонце радо промені на землю кладе.
після осені й зими, весна знов прийде.
Тож погоду нам вершить - один лиш вітер!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179556
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.03.2010
автор: Гурман