В безмежність, вихолоної пустки,
Де я в самотності, без твоїх ночей,
Стікають солоні і терпкі згустки,
Виїдаючи синь, моїх очей.
Чи потрібні тобі, сиві очі ті,
Немов безодні вони, бездонні,
Які, вже не моїми давно стали,
Бо в них сіль сліз моїх розтанула?
Немає волошок уже, тих, моїх,
Що серпанком, колись тобі усміхались,
Від блиску сонця, в тіні вій ховались,
Поглинули їх роки і невтішна біль.
Без любові твоєї, той колір їх зник,
Заворожувала тебе, небесна синь,
Манила, вела світанками, росами,
Запашних трав, зеленими покосами .
Не побачать очі тебе, у світлі світу,
Бо зринув ти з мого зору у нічну пітьму,
Твій образ стерся з памяті, неозоро,
Залишивши зруб в душі, чітко і прозоро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2010
автор: Макієвська Наталія Є.