Мене ти закохала чарами у себе
І щиро посміхалася - любила.
В очах твоїх втопилося б і небо,
А за плечима бачив крила, крила...
Дурнем був! Сміялася так з мене,
Із почуттів, якими мучиш,
Із поетичних слів, що говорило серце,
Я справді вірив, що ти любиш...
На склі лишила візерунок, як зима,
В моєму серці той вогонь згасила.
Та вмить прийшла у душу, як весна,
Здогадка, що ніколи й не любила...
Навіщо говорити так багато слів,
Мені все зрозуміло стало зразу...
Краплинами дощу з вікна я змив
Про тебе спогад і твою образу...
А завтра зранку сонця світло
Засвітить очі і пробудить світ.
А на шибках у мене чисто,
Хоч полум'я вже й не горить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17838
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.08.2006
автор: Серёжа