ми не здатні молитись

Коли  роздуми  розбивають  звуки
Сивий  сніг  зверхньо  глипає  з  вікон
Ми  благально  складаємо  руки
Це  приходить  як  старість  –  з  віком
«  Поможи.  Це  так  важко,  –  шепочемо,  -
Не  для  себе  прошу.  Послухай!»
Але  серце  у    п‘яти  скочило
Хоч    там  також  пекло  й  посуха
Ми    не  вміємо  ранитись  правдою  
Все  ховаємо  щирість  в  серванти
Здатність    чути  вважаємо  вадою
Почуття  одягаємо  в  банти

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175484
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2010
автор: Наталка Тактреба