́Та хіба не зрозуміло?
Що Господь дає нам силу,
Життя, волю, благ добра,
І безмежнії права.
Та чом правда в цім не та?
Чи від біса? Чи від зла?
Чи від темряви навчання,
Наукового повчання.
Віддаємо всі права,
На Господнії діла.
А раз так! То в чім біда?
Що штанів у нас нема.
Десь поділась і сорочка,
І маленька сопілочка,
Кінь гетьманський?
Десь пропав,
Й булаву з собою взяв.
Шабля, чоботи й вся сила,
І козацькая чуприна.
Все пішло коту під хвіст.
Так тихенько, а ні в року,
Ще почухавшись посидь,
Й за душею прийде біс.
Та хіба не зрозуміло?
Дав Господь козацьку силу!
Шаблю, долю й щиру ниву,
Булаву на всі права,
Ще й гетьманського коня.
Все зміняли й віддали,
На обіцянки одні.
Глянь козаче на руїну,
На рідненьку Україну,
Що? Куди? і Де? Почім?,
Де та шабля? Де той кінь?
Хто здобув маєток гарний,
Не боронячи держави.
Люду кидав лиш слова,
Дбаючи свої благга́
Може й так. Не треба брате,
Через кров добра шукати,
Виглядать того коня,
Його вже давно нема.
За кордон? Та честь не та,
Рахувать їхні добра.
Бо не та у тебе доля,
І душа в тебе не та,
Що Творцем тобі дана́.
Стань у полі, Помолись!
Брату в очі подивись,
Поблагай у нього долі,
Поділись з ним тим, що є!
Сповідайсь в гріхах своїх.
Попроси блаженства Краю,
Й на себе гріхи візьми,
І пролиті, і чужі,
І отих синів бридких,
Нобіцянки липких.
Так! Ця доля брате,
Не заслужена твоя.
Та вона - лише одна,
Воля нашого Отця!
І я вірю! Не гайнеться,
Як усе оте вернеться:
Кінь і збруя, всі права,
І Гетьманська булава,
На українські поля!
Що від обрію й до краю,
Зманом втрачені були,
Чорту в руки віддані.
Ще зів’ється та стежина,
Що Козацькая старшина,
Міць державну принесла:
Хліборобам їх поля,
І ту грамоту! І волю!
На українськую долю,
Від небесного Отця,
А не бридкого слівця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174721
Рубрика: Балада
дата надходження 01.03.2010
автор: Сергій Кріпак*