Він появився тут з метою. Але за сто років перебування у “світі” не збагнув її до кінця. Його не ранила найкраща зброя – емоції. Інгуз спав лише у костелах. Найпривабливішими вважав костели ХІІ ст.
Можна сказити він був добрим месником, та поводився як розбійник, як безжальний вбивця коли винищував собі подібних. Інгуз ненавидів їх за те, що вони користувались своїм становищем – Вони розважались. Якщо гвалтуваня та безмірні, безкарні, безсутєві вбивства можна назвати розвагами.
Століття назад йому подарували вічність. Вічність подорожуючого. Очі перетворились на орлині. Вилазив на найвищу будівлю та вивчав ними нове місто. Він був досить привабливим, ось чому до нього безплатно чіплялись “нічні метелики”. Здавалось б, чого ще бажати? Жінки є, їжа не потрібна, почуття відсутні. Вічна радість! Вічне життя!
Інгуз вів війну. Війну свого життя. Не знав виснаження. Не знав до сьогоднішньої ночі. Він змарнів духом, його очі зогнили від вічності, від спостерігання деградації. Безсмертний “помер” як людина, яка ходить по колу у замкненій кімнаті.
Навіть вічність проходить циклічність, а циклічність проживає у вічності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173747
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.02.2010
автор: Claud