Вище....піднімаюся до самого сонця....коли так хочеться плакати....аби воно висушило сльози....і зникло відчуття провини....щоб не побачити краплі роси на зелених листочках, що так пахнуть весною...і розумію, що усе те не потрібно мені.....що насправді хочу плакати....хочу просити у нього пробачення за те, що так мало часу була поруч...хочу почути від нього такі жадані слова.....і бути поруч....гріти руки, тримаючи їх у його кишенях....чекати на зустріч, трямтячими руками зжимаючи слухавку телефона у руці...а потім відчувати запах його одеколону в себе на тілі....і аромат тюльпанів, які просто обожнюю, у кімнаті.....коли за вікном хуртовина.....і пити теплий чай одразу після зустрічі.....адже він так сказав.....аби зігрілася....і знати, що на внутрішній кишені його пальто присутня частинка мене....хотіти бути поруч у кожну секунду його життя....і знати, що в ньому присутня і я ......така....слабка.....без нього....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172917
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2010
автор: Olesia