Емоції вбивають без надії...
Я захлинаюся своїми почуттями...
А серце - камінь, і нічого не жевріє,
Я помираю всоте між житами...
Хтось тихо плаче.
Хтось - кричить,
Хтось рве волосся на собі від болю...
І у вогні палає та горить...
Ніколи вже не віднайти спокою...
***
Я не тому мовчу,що нічого сказати,
Що в серці поселилася печаль.
Ні, я б хотіла думки ваші поміняти
Та ви мене зненавидете...жаль!
***
Здається часом, що вже сказано усе,
І що нема потреби говорити,
Що кожне слово лише біль несе...
Але не можна цього припинити.....
...І так від себе я тікала в ніч,
Сама себе загнала в глухий кут
Під наглядом заціпенілих свіч
Звільняла серце від оскаженілих пут.
Біжать по колу стрілки циферблата
І натякають, що пора вертатись
Оці страждання - це ще не розплата
Ще треба вчитись жити намагатись!
Ще треба світ оцей на краще поміняти
Подарувать надію і розраду.
Повір, тебе хтось ревно мріє обійняти,
І хтось чекає на твою пораду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172619
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.02.2010
автор: Галинк@