коли не поруч,стало так не звично,
і час пливе ,немов згора свіча,
поволі тане непомітно швидко,
у смуток огорта наші серця,
ми не навчились піддаватися шаленству,
в собі трима кохання почуття,
скупились на слова щоддено,
лиш тільки очі вогником горять,
всі намагання зберегти свій простір.
свободу дій.приватності життя.
і хоч мовчу довіри хочу.
щоб іноді поплакалась в плече,
явився би до Тебе серед ночі,
в обіймах сильно стиснувши зігрів,
протер губами заплакані очі,
забрав собі увесь душевний біль...
та ТИ навчилась плакатись в подушку,
мені допоки віри ще нема,
можливо краще бути другом?
Бо друзям станеш більше довірять...
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171555
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.02.2010
автор: STARGROMADSKIJ