Я впізнаю Тебе крізь звуки
голосного виття молодих музикантів
Крізь коралові рифи і гітарних володарів руки
Крізь фотокартки ,з яких ти зграбно позуєш,
не жалкуючи тих,хто дивиться.
Крізь тих кого ти потім намалюєш
Я й не відала,що ти так вмієш.
Ти впізнаєш мене крізь туман,
що зненацька між нами виявиться.
Впізнаєш мене за посмішкою і за світлом у довгій косі,
за вмінням висловлювати захват за час поки грає музика,
й зізнаватись в коханні навстояч на одній нозі.
Я впізнаю Тебе й через рік твоєї відсутності,
крізь вагони закинутих звичок і змінного одягу,
крізь музику,що пророкує твоє повернення
І мої схаменутості:
Неможливість у пристрасті відрізнити Поїзд від Потягу
не заважає й наосліп кидатись під рейки...
М'язи скорочуюються радісно й звикло,
руки - в петлю до ґудзика,
і за мить засинає й чвалає додому музика:
У бумбоксі втомилися й сіли дурні батарейки.
Втомились раніше,
тепліше ніж ми.
Впізнавання примушує нас виглядати на вулицю,
освітлену вікнами іноземних крамниць,
освячену кроками новоприбулого,що до стінки тулиться.
Я впізнаю Тебе крізь ті двері,що мені не розкриєш,
Крізь музику,що боязко-зболено увімкнеш гучніше,
поки замість вина на порозі ковтатиму тишу.
Не жалкуючи тих...
Я й не знала ,що ти так умієш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170030
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2010
автор: Світлана Пражко