На вокзалі зустрілись вони.
Він – у Київ, а їй – у Росію.
Перекинула хвиля човни,
він сказав:”Я… я вже не зумію
жити так, як усі ці літа.
Дай мені хоч якусь та надію…”
І торкнулись з вустами вуста,
у серцях вигріваючи мрію…
Розлучили їх літаки,
божевільні залізні машини.
Мало статися так все таки:
у вогні її серце загине.
Він заплакав, ні – він закричав,
наче звір, що не має рятунку.
Чорний-чорний світанок віддав
тільки присмак її поцілунку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169078
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.01.2010
автор: Повзик Рома