Йду якось по проліску між полями та й уявляю собі, що раніше тут був ліс, а пролісок залишили для збереження земель.
Дивно навіть у таких тонких лісах, які розриваються вітрами протягом року, ростуть гриби, які зустрічаються у лісах.
Розмовляючи на самоті в голос сам з собою, відчувається насолода спілкування (так дійсно спілкуються дві розумних людини).
Продовжуючи шлях по лісополосі, як по життю, – втомлюєшся як у житті.
Так життя, як бог, не помітний увесь разом, навіть не усвідомлено наступний день хоча якісь плани існують.
З кожним днем цього шляху, так я люблю прогулянки по лісі, отже воно як лісосмуга, прямо, розглядаючи наслідки та горизонти інших життів.
Життя інших завжди цікаве, адже власне своє здається краєвидом з вікна першого поверху однієї із багатоповерхівок.
Не цікаве власне із-за того, що можливо передбачити та й змінити окремі події, от як розвиток психічної реакції твого керівництва.
Смерть частина життя, але ми любим життя. То що:тоді ми його боїмося.
СМЕРТЬ – «МРІЯ ЗАБЛУДШОГО».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166710
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.01.2010
автор: гелий