Завжди є людина, яка не страждає,
Яка не підкорена, а просто все знає.
Знання її томлять і топлять у кризі,
Вона не підвладна, вона не у ритмі...
Сьогодні час слави, встановлених правил,
За дивну відкритість - лише покарають.
Стривай, ти подумай перш ніж сказати,
Можливо ти псих, і варто мовчати??
Подумай...
"Сірі, холодні - коробка навколо,
Дивно годують, а я не голодний!!!
Уколи, пігулки - все заставляє,
Спати без снів, це покарання??
Ізолятор у дії, а я десь у ньому,
Живу не свідомо... ХОЧУ ДОДОМУ!!!
Кричу на все горло: "Я БУДУ МОВЧАТИ!!!
ДАЙТЕ ЛИШ ПРАВО ПРОМОВУ СКАЗАТИ!!!"
Я зламаний...
Сірість - не буденність,тепер я це знаю,
Для мене вже стала вона наче святом.
Сиджу я прикований рукавами позаду,
Чекаю на помсту... Духовно страждаю...
Я знав вже давно, та зараз мій досвід,
Суспільство ненавидить І ВБИТИ ГОВОРИТЬ!!!
Ілюзію волі, яку відібрав ізолятор...
СТРАЖДАТИ, ВБИВАТИ, ЛАМАТИ ТА ЗНАТИ!!!
Я - воля, а біль - моя совість..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166698
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.01.2010
автор: Ярослав