Нас двоє – я і Мелларме,
Холодний піт біль обмиває,
На вулиці Бодлер шукає,
Щось біле, чорне і нове.
Нас двоє, але я одна,
Самотність, мов нектар вечірній,
Зриває квіти зла осінні,
І досягає мого дна.
Усі, як одиничний вектор,
Об’єднані в космічний острів,
Ми є незнані світу, гострі,
Новітній для пізнання сектор.
Роздвоєність мистецтва, віри,
Свідомості, думок і дум,
Навіює в поетів сум,
Й краде останні наші сили.
Я, Мелларме, Бодлер і По,
Із горя випили вино,
Що всім нагадує психози,
Марихуани нові дози.
Прості і щирі сподівання,
Як вияв творчих сублімацій,
Де я й Бодлер, там вік вагання
І не прочитаних нотацій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163353
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.12.2009
автор: dovira