Ось тут в долині Тилигулу,
Коли ще Кохавки не було,
А був то Західний Ногай -
Людьми і богом позабутий край
З'явились перші козаки,
То наших пращурів батьки,
Онуки тих хто з Хмелем у минулі роки,
Бив ляхів й штурмом брав Сороки.
З Дніпра прийшли й село тут збудували,
Зорали степ і назву дали,
Від того почуття,
Що їм давало сенс життя.
З ім'ям святого із Неви святили храм,
Що мав би бути і понині нам.
У шані був не тільки Невський,
А також, Патліс і Каневські,
Віддали шану й Осіянці
Із-за якої сходить сонце вранці.
І так вже декілька віків,
Від пращурів і до ось цих років
Із року в рік село росло.
З'являлось те, чого раніше не було:
І школа, і сад, і міст, і млин,
І біля кожної хатини тин,
І виноградники на схилах і ярах,
І через все село широкий шлях.
Були пани і бідняки,
І комуністи й кулаки.
Все було, як у всій країні
І революції, і голод й війни
А також, був великий страм
За те, що розламали Божий храм.
Були роки занепаду і зросту
І людям жити було тут завжди не просто
В цій зоні ризикованого землеробства,
Вірніше, в цій напів-пустині
Де урожай це рідкість й нині.
Найбільший розвиток села
Радянська влада надала,
Але яка ціна тому була!
Один мій дід зазнав терору
За те, що тсозівську комору,
Відкрив опухлим від голодомору.
Напевне, він не був падлюкою,
Коли розстріляний був в серці з Кармелюком.
А другий, не повернувся з Біломору
І не тому, що він був вором,
А лиш тому, що хтів і вмів робити,
Для себе і для діток своїх жити.
Залишились сирітками мої батьки,
Батьками їхніми були тітки й дядьки
І мало не загинув рід,
А я, так і не знаю, що то рідний ДІД.
Я хоч обох їх й не знаю,
Все рівно, все життя їх пам’ятаю,
Тому що я в дитинстві часто слухав
Ту пісню про героя Кармелюка
І про роботящих хлопців діда Димичука,
Чий труд був стартом для « Більшовика».
Від того, я напевне, взяв на себе хрест,
Несправедливості чинить протест,
А може, то моєї долі жест,
Достойним бути своїх предків тест.
І пам'ятати, яким було моє село
І звідки виникло, і що ось тут було.
А був тут вже практично рай,
Робота була – заробляй,
Собі на користь і громаді,
Щоб була й жінка і діти раді.
Так і робили всі Шевченки,
Сагали і Петрусенки,
Фарики і Нестеренки,
Верби і Лук'яненки,
Кушнірі і Сіленки,
Андрієвські і Діденки,
Мельничуки і Калініченки,
Дудки і Колісніченки,
Крутії й Чаленки,
А головним був Ватаженко.
Працювали і був толк,
Не встигав за ними полк,
Збіжжя звести із ланів,
Хліб вже новий зеленів.
У всього буває край,
Закінчивсь раптово рай,
Розтягнули що було,
Стало хиріти село.
Скажу хлопці вам відверто,
Хоч не спухаєте вперто,
Але в всьому винні ви -
Риба тухне з голови!
Якщо цьому не покласти край,
Знов тут буде Західний Ногай -
Людьми і богом позабутий край!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162308
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.12.2009
автор: Верба Владимир