Голубка із голубом тихо воркує,
Чекає, що він приголубить її.
А голуб то поклику серця не чує,
До іншої птахи бажає піти.
Ніщо не зарадить, не допоможе,
Бо серце одне на двох не ділить…
І все таки, друже мій милий, негоже
Казать, що кохаєш, і не любить.
І дивні слова в її голові,
Несмілі образи малої голубки.
Стосунки чи старі, чи, може, нові,
Він ледь цілував її пухлії губки.
Цілунок цілунком, а все ж він пішов,
Пішов із життя пташини назавжди.
Чи може він кращу у небі знайшов,
То чом не відкрив відразу їй правди.
Голубка не стерпіла зради, брехні
І впала в терен на груди.
Згоріла, з палала в кохання огні,
Не судіть її, строгії люди…
Дівча молоде, не смій покидать
Цю землю від втрати кохання!
Умій все життя, всю вічність чекать
Любові. Не втрать лиш бажання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161594
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.12.2009
автор: Ніка Мельник