Серед одвічних втеч, сліпих атак
Твоя душа самотня заблукала,
Настане день – і піде все не так,
Їй стане світу цілого замало…
Душа прийде, готова вже до страти,
Оголена до крові й каяття,
Вона прийде, щоб просто так віддати
Свою любов, заковану в життя…
Щоб просто так відмовитись від неба,
Мов буде легше в невідомість йти…
Та що ж за спокій? Не втечеш від себе,
Себе найважче іноді простить…
Погасне вечір, день мине і ночі,
Та буде зігрівати ще тепло…
Не треба, ні, якщо ти сам не хочеш,
То може й правда, цього не було!
А що було? Спитай побиту душу,
Чи ж стане сили визнати… спитай!
Я тишу років перша не порушу,
Вона піде і зникне – і нехай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161134
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2009
автор: Farjen