Самотня вовчиця

Самотня  вовчиця  по  лісу  блукає,
У  серці  її  багаття.  Горить.
Напевне  ніколи  вона  не  пізнає
Солодкої  миті.  Тремтить.
Вона  загубила  свою  неповторність
І  тихо  пішла  в  майбуття.
Лишилась  єдиним  досягненням  гордість,
Але  чи  врятує  ця  гордість  життя!
Хто  б  пожалів,  та  всі  насміхались,
Над  нею  глумились  ввесь  час.
І  серце  від  кривди  лише  надривалось,
Вона  проклинала  долю  і  нас!
А  серце  боліло,  а  серце  кричало,
І  рвалось  на  дрібні  шматки.
Напевне,  стражденне,  воно  не  дізналось
Отруту    з  чиєї  прийняло  руки.
Вона  була  сильна  та  повна  натхнення,
А  мить  зруйнувала  її  все  життя.
Вона  не  бажає    звичне,  буденне,
Тому  обирає  самотнє  виття

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161051
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.12.2009
автор: Ніка Мельник