Від мене осінь до зими втекла....
Мені – сніги. А їй – дощів живицю...
На перший ряд - калина продала
Квиток весні, що має ще з’явиться...
А дихання зачинених крамниць,
Що вже здали увесь зірковий виторг,
Не відгадає наших таємниць,
Які навік судилося відкрити...
Щоб кожен ранок думати про ніч,
Щоб не зуміти викреслити вечір...
Перебирає форми протиріч
Безпосередня сонячна малеча...
Забарвленням наповнює число -
Магічних буднів завтрашнього свята...
...Питає серце в серця про тепло,
А те не знає, що відповідати...
Якби могло,було б відтак простим....
Та не зламати те, що не збудуєш...
У відповіді - риторичне "Сім!"...
По-перше, так. По-друге, - вередуєш....
По-третє, варто. По-четверте, ні.
По-п’яте, день новий наздоганяє.
По-шосте, пам’ять гине на війні
Своїх образ. А сьомого - немає.
І восьмим спектром кольорових форм.
Й дев’ятим днем циклічних передбачень...
У вигляді живих моральних норм,
Іде четвер до п’ятниці побачень...
До понеділка. До нових століть.
До відкриттів суміжних паралелей...
Ідіть собі. Упевнено ідіть!
Десята ніч вам успіхи розстелить...
Як і вітрам. Невичерпаним снам.
І довгим віям, що в очах марніють...
Зустріне рік майбутній сам-на-сам...
Лиш той туман, що танути не вміє....
Й вже сиплять із долоні рафінад
Сніжинок ніжних мерехтливі віти...
Й влаштує десь зимовий маскарад
Той, що завжди нагадує про літо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160375
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.12.2009
автор: Юлія Радченко