. "Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,
Де ж мені вас діти? "
Т. Шевченко
Закинув невід та й ловлю думки,
Думки свої глибинні та незрячі.
І пливуть у світ, опівночі, вони
Незримі та чудні,.. у сні неначе.
А скільки треба, щоб їх кристалізувати
В логічний, пронизливо сіяючий алмаз.
Та сумнів й час на них накинуть ґрати
І бідна думка втоне в пошуках не раз...
А пам'ять, як колодязь дум та знань,
Не відпускає цих птахів на волю.
Вона сортує їх,.. бере з них дань
І кожній думці призначає долю...
Пам'ять! Ти і тюремщик, і "хранитель".
Не роби з думок нещасних кріпаків...
Трудись, як будівничий, як учитель,
З любов'ю,.. без примусу та кулаків.
Нехай цвітуть твої думки, як літом квіти.
Дай зріти їм, кристалізуватися, рости, -
Так, щоб читачі завжди змогли радіти,
За гарну думку,.. яку на світ родила ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156625
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.11.2009
автор: Володимир Кухарчук