РУБАЇ

За  мотивами  Омара  Хайяма

***
Весь  вічний  рух  у  Всесвіті  –  це  ми.  
В  очах  пізнання  є  зіниця  –  ми.  
Неначе  перстень,  цей  яскравий  світ,  
Найбільш  коштовний  в  ньому  камінь  –  ми.  
***  
Тримає  землю  Бик  споконвіків,  
А  угорі  Тілець  всевладно  сів.  
Поглянь  очима  розуму  –  й  побач:  
Між  цих  биків  пасеться  гурт  ослів.  
***  
На  долю  –  мачуху  лиху  –  не  нарікай,  
А  краще  в  келиху  вина  втопи  відчай,  
Хай  виноградна  сила  нас  втішає  
Й  напій  струмує,  як  весни  ручай.  
***  
Усе  минеться  –  і  чудес  не  жди,  
Наш  дух  полишить  тіло  назавжди,  
А  прах  із  глиною  згодиться  гончарю  –  
Й  наллють  у  глечики  нові  меди.  
***  
Багато  друзів  гуртувать  не  смій,  
Їх  лестощі  –  отруйливий  напій.  
Отож  тепер,  їй-право,  начувайся:  
Комусь  довірився  –  а  він  же  ворог  твій.  
***  
З  усіх,  хто  вирушив  в  останню  путь,  
Нікого  не  вдалося  повернуть.  
Отож  в  старому  караван-сараї  
Чогось-бо  на  прощання  не  забудь.  
***  
Краще  будь  ти  злидар,  зголоднілий  крадій,  
Ніж  лакуза  із  блазнем  навперебій.  
Краще  гризти  маслак,  ніж  впиватись  вином  
За  столом,  де  панує  владар-багатій.  
***  
Життя  минуло  –  гріш  йому  ціна,  
Знікчемнів  подих  –  і  самотина  
Питає  за  відступництво  й  гріхи,  
За  все  ганебне:  „В  тім  твоя  вина?”  
***  
То  доля  пестить  –  я  немов  емір,  
То  нидію,  обшарпаний,  як  звір.  
Радій  намарне  чи  спивай  журбу,  
Та  долі  не  ставай  наперекір.  
***  
Печалі  квіт  у  серці  не  плекай,  
Натомість  насолодам  потурай,  
Вино  шануй,  бажанням  підкорись,  
Бо  вже  твій  день  іде  за  небокрай.  
***  
Ви,  в  мудрості  явивши  щедрий  хист,  
До  знань  нових  споруджували  міст,  
Однак  і  вам  несила  вийти  з  ночі  
Тих  злих  казок,  яких  збагнули  зміст.  
***  
Пощо  страждання,  сумніви  і  гнів?  
Щоб  назбирати  золота-скарбів?  
Допоки  подих  твій  не  скрижанів,  
Потрать  їх  з  друзями,  не  дай  на  ворогів.  
***  
Коли,  коханням  створений  на  світ,  
Отримав  я  любові  первоцвіт,  
То  вирішив  плекати  думи  серця  –  
Й  пізнав  я  духу  трепетний  політ.  
***  
У  судний  день,  либонь,  не  буде  зла:  
Якщо  твоя  душа  всякчас  жила  
Високим,  чистим,  добрим  і  святим,  
Тобі  воздасться  слава  й  похвала.  
***  
Скінчилась  книга  юності.  Як  жаль...  
Весна  сповита  у  зими  вуаль,  
А  птаха  радості,  що  молодістю  звалась,  
Назавжди  відлетіла  в  синю  даль.  
***  
Твою  ніколи  не  збагну  канву,  
В  узори  нитку  виткавши  нову.  
Однак  роблю  все  з  трепетом  надії,  
Бо  в  милосерді  я  твоїм  живу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156070
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.11.2009
автор: ЯЩУК Володимир