Днями людину я зустрів цікаву,
Жалівся вміло на всі боки,
Порадами запнуть хотів я справу,
Але він далі сипав гніву попіл.
Його питаю, - Пане а Ви звідки?
- Я синку, з України, він відповідає,
- Якій ж біді жахливій були свідком?
- Я просто народився не втім краю,
Хотів би бути корінним Поляком,
Або Росія, щоб мене вродила,
А замість того кинули мене у ср...
Ну розумієте, так мати породила.
- І де ж працюєте, як не секрет?
Я обережно вирішив спитати.
- Та не працюю я ні де,
Не вмію я руками працювати.
-А що ж умієте, в житті робити,
Ще обережніше питаю (бачу злиться).
-Умію злісно я кричати й голосити,
Ще вмію не хропіти коли файно спиться.
-Чого ж тоді Ви кричите,
Жалієтесь усім кому попало.
-Кричу, бо обіцяли грошей,
Багато спирту, хліба й сало.
Хто обіцяв?..., надумав не питати,
Бо вірите, дуже огидно стало.
Людина продала державу,
За гроші, бочку спирту й сало.
А висновки робіть самі для себе,
Не намагаюсь я когось навчити,
В житті, побільше працювати треба,
А не себе та шлунок свій жаліти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154839
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.11.2009
автор: Ярослав Клочник