Я замкнулась в собі,
А на серці давно заметіль.
Йду вперед, а виходить - по колу.
Загубилась в юрбі,
А байдужість, то гірше ніж біль.
Тишу знову слова,
Наче гострим ножем розпороли.
На полотнах життя
все малюю знайомий портрет
І не вірю, не знаю, що буде.
Це найбільша покара,
коли замовкає поет.
І мовчанка ота роздирає напружено груди.
На полотнах життя
Серед масок облич і думок
Небо променем сонця
до мене щоранку сміється.
Я замкнулась в собі
на важкий, металевий замок.
Але серце живе,
Воно в грудях з надією б’ється.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154533
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.11.2009
автор: Журавка