Немає у світі людини гіршої, ніж та що виставляє на загальний осміх наготу матері своєї...
Шануйте батьків.
Невпевнений хлопчик - тепер командор,
Твердим, чітким кроком зайшов в коридор.
Розгладжена форма, зірки на плечах.
Він досі коханий, у мами в очах.
Яка горда постать, який чоловік!
Які карі очі зорять з-під повік!
Дитина моя це; частинка мене...
Хто ж знав, що він гордо мене прожене?
Матуся проста й недоладна. Вона
У злиднях і горі повільно кона,
А син розкошує, бо він генерал!
"Икру ешь товарищ, Берлин же ты брал!!"
Дарма, що босоніж у зиму була,
Зате он "синочку" освіту дала.
Тепер про минуле й гадати не слід,
Бо серце у сина, як камінь і лід!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154247
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2009
автор: Андрій Конопко